Реалізація конституційного права народу на участь у здійсненні правосуддя

Опубліковано у Віснику Академії адвокатури України, випуск 7 (2006) 

Рибачук (Сокол) Ольга Олександрівна
аспірантка Академії адвокатури України 

Ключові слова: Конституція України, народні засідателі, суд присяжних, судоустрій, судді-професіонали.

Пріоритет прав та свобод людини є визначальним принципом взаємовідносин держави та особи. Держава повинна бути зв’язана правами людини. Людина є рівноправним партнером держави, який бере участь у певних формах контролю за діяльністю владних структур. Про це свідчить конституційне закріплення права народу на участь у здійсненні правосуддя. Дане право покликане забезпечити демократичний порядок функціонування судових органів.

З прийняттям Конституції України в 1996 року в нашій державі було закріплено нові демократичні стандарти у галузі судового захисту прав людини, а також встановлено нові засади здійснення правосуддя [1]. Реалізація цих положень є неможливою без інституційних перетворень у судовій системі. На даний час завданням реформування судоустрою в Україні є утвердження самостійної судової влади і неупередженого та незалежного правосуддя, спрямованих на захист прав людини.

Конституція встановила, що народ може реалізувати своє право на участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. З цього конституційного визначення випливає можливість законодавчого закріплення щонайменше чотирьох форм судочинства як в кримінальних, так і цивільних справах, крім одноособової, ще трьох колегіальних.

На сьогоднішній день в Україні реально існує і діє інститут народних засідателів. Що ж стосується суду присяжних, то навколо даного інституту вирує багато суперечок. Аналіз юридичної літератури та численних публікацій свідчать про те, що на сьогодні точаться дискусії стосовно необхідності або навпаки  безглуздості створення в Україні суду присяжних. Не дивлячись на те, що інститут присяжних, як один із механізмів здійснення правосуддя в Україні, закріплено на конституційному рівні (стаття 124, частина перша статті 127 та частина друга статті 129 Конституції України), до теперішнього часу він не знайшов свого відображення в процесуальному законі.

Прихильники інституту присяжних вважають його створення вагомим кроком вперед до створення демократичної, правової держави, неупередженого та незалежного правосуддя. Противники – навпаки, зазначають про непрофесійність присяжних та їх некомпетентність. В.Т. Маляренко, обґрунтовуючи своє негативне ставлення до формування в Україні суду присяжних посилався на відомий вислів Чезаре Беккаріа: «Це - суд простих ситуацій, простого права, де не потрібно роз’яснень». Крім того, все це потребує значних фінансових витрат держави [2, 49]. 

На захист даного інституту, М.І. Сірий зазначає, що суд присяжних - це найліпша форма залучення до справи правосуддя життєвого досвіду, здорового глузду і справедливості, яких так не вистачає іноді в практиці правозастосування. Адже суд присяжних є не тільки різновидом судового слухання, а й насамперед формою прояву соціальної реакції суспільства на стан законодавства та судової системи [3].

Д. Козлов також наголошував, що порядок в суспільстві забезпечується не лише нормами права, але й нормами моралі, релігії, культури, етики, а порядок в українській державі сьогодні забезпечується більшою мірою нормами права, тоді як інші норми поведінки є переважно чужими для нас [4].

Доцільність суду присяжних аргументовано доводилася приват-доцентом      М.П. Чубинським [5], який з цього питання у березні 1897 р. зробив доповідь на засіданні Київського юридичного товариства. На її основі В. Кульчицький та            О. Сидорчук виділили наступні аргументи противників суду присяжних: 1) названий суд є нездатним вирішити справу за розумним переконанням через те, що його суть ґрунтується на теорії розмежування питань факту і права, а ця теорія є застарілою, адже повне розмежування даних питань є неможливим (Феррі - представник італійської антропологічної школи); 2) суд присяжних має той недолік, що через свою особливість він є непередбачуваним - немає можливості завчасно стверджувати, що винний буде засудженим, а невинний - виправданим (Гарофало - представник цієї ж школи); 3) вказаний суд має обмежену компетенцію через складність в організації; розширення компетенції вимагає залучення великої кількості людей до судової діяльності, а це є негативним для суспільства (Шварц та Білдінг - представники Німеччини); 4) члени суду не мають усвідомленої відповідальності і не наділені почуттям законності, що розвивається лише на основі практики, якої не мають присяжні (Шварц та Білдінг) [6].

 Далі ці автори навели контраргументи щодо кожного аргументу противників створення суду присяжних, а саме: 1) для справ більш складних можна, нарешті, сформувати суд присяжних з особливого списку, так званих спеціальних присяжних з підвищеним освітнім цензом; 2) для вирішення фактичних питань справи потрібно мати живу совість і здоровий глузд, а дані медичні, антропологічні і юридичні можуть без особливих труднощів бути сприйняті присяжними у судовому засіданні; 3) такий суд не потрібний для всіх справ, а лише для найбільш важливих, результат яких може істотно вплинути на долю підсудного; 4) що ж стосується відсутності практики у присяжних засідателів, то це зауваження є мало аргументованим, адже, по-перше, почуття законності розвивається не лише завдяки практиці, а формується у людини на основі здорового глузду та моральних принципів; по-друге, відповідальність у присяжних не залежить від їх посади, а як переконує практика цього суду, зумовлюється усвідомленням відповідальності перед совістю та громадською думкою.

Як свідчить практика багатьох країн, де суд присяжних існує, даний інститут найчастіше є формою кримінального судочинства,  в якій поряд із професійним суддею правосуддя здійснюють присяжні засідателі (журі). Журі вирішує в окремій від судді колегії питання про винність чи невинність підсудного (Англія, США, Росія) або ж разом із суддями – усі питання кримінальної справи (Австрія, Франція, ФРН). До складу журі в різних країнах входить різна кількість присяжних: в Англії, США, Росії – 12, Франції – 9, Австрії – 8, Італії – 6, ФРН –2 [7, 442].

На думку В. Канціра, багатий світовий досвід, з одного боку, та специфіка вітчизняної правової системи – з іншого, зумовили необхідність відходу від декларативної суті даного положення й подальше законодавче закріплення цього інституту кримінального судочинства [8].

Захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та суспільства в цілому є неможливим без належно врегульованої і організованої процедури розгляду кримінальних справ. Гарантії реалізації прав і свобод людині в сфері кримінального судочинства України нині є проблемним питанням. Специфіка кримінально-процесуального права полягає в тому, що найменші відступи від демократичних чи гуманістичних засад можуть призвести до істотного притиснення прав людини, інтересів всього суспільства та заподіяння шкоди авторитету держави в цілому. Не випадково основоположні принципи кримінального процесу продекларовано в ряді міжнародних документів про захист прав та свобод людини.

Існує думка, що там, де стабільність є важливішою за правду та законність, є доречнішою за справедливість, достатньо лише суддів-професіоналів. Але якщо раптом застосований закон виявляється більш жорстоким, аніж скоєний злочин, якщо підсудний вірить у власну невинуватість, якщо суспільство не може, самоусунувшись, довірити вирішення найбільш резонансних справ державі – тут поле для діяльності присяжних [9, 80-81].

Ми вважаємо, що питання створення в Україні суду присяжних вже вирішено та нормативно закріплено, слід рішуче цей вид судочинства впроваджувати в життя. Враховуючи досвід багатьох країн, де народ бере участь у здійсненні правосуддя також через інститути народних засідателів та присяжних, необхідно вирішувати питання формування, особливості застосування та досконалої організації цих видів судочинства.

Необхідно зазначити, що сучасна юридична наука вже робить спроби дослідити особливості судового розгляду за участю народних засідателів та здійснення суду присяжних, окреслити складові понятійного апарату й організаційно-структурні елементи побудови цих процесів.

Участь народу в здійсненні правосуддя в ролі присяжного є однією із форм прямої демократії. Окремі науковці в різних країнах, навіть заперечуючи доцільність запровадження інституту присяжних, все ж сходяться в думці про його гуманність. Спір же  розгорнувся щодо особливостей застосування суду присяжних в умовах окремо взятої держави, впливу позитивних та негативних рис самого інституту, особливостей менталітету громадян, економічних та політичних передумов [4].

Не вдаючись до широкої дискусії з порушеної проблеми, висловимо деякі міркування стосовно її вирішення. Як відомо, стаття 8 Конституції України зазначає, що в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, і норми Конституції є нормами прямої дії. Ці конституційні засади конкретизовані Законом України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р., який встановлює в ст. 13, що справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, - також судом присяжних [10]. Крім того, цей закон вже заклав основи регламенту цього інституту в судовій системі України, визначивши термін “присяжні”, порядок складання списків присяжних, вимоги до присяжних, їх права та гарантії захисту (ст. 68-72), прямо зазначивши про необхідність визначення особливостей розгляду судових справ за участю присяжних в процесуальному законі.

З метою утвердження в Україні верховенства права та впровадження європейських стандартів у національну систему судового устрою і судочинства        10 травня 2006 р. була схвалена Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні [11], відповідно до якої зазначається, що для другого рівня організації місцевих загальних судів слід утворити (шляхом виокремлення з існуючих загальних апеляційних судів) окружні кримінальні суди для розгляду справ, які на даний час підсудні апеляційним судам як судам першої інстанції, та інших категорій складних кримінальних справ. У цих судах повинен функціонувати суд присяжних. Реалізація такого підходу забезпечить професійне здійснення правосуддя у кримінальних справах завдяки поглибленню спеціалізації судів, а також звільнить апеляційні загальні суди не властивих їм функцій суду першої інстанції. За таких обставин відпаде потреба в існуванні Апеляційного суду України, що, зокрема, дозволить уникнути значних витрат на конвоювання підсудних, яких тримають під вартою, та витрат, пов'язаних із викликом учасників кримінального судочинства. Утворення окружних кримінальних судів стане першим кроком до створення системи спеціалізованих судів.

Інститут народних засідателів у здійсненні судочинства також потребує процесуального оформлення. Для правильного і справедливого вирішення справ важливими є не тільки юридичні знання суддів, але й життєвий досвід та моральність народних засідателів. Доцільною є участь народних засідателів у розгляді окремих справ в адміністративних судах першої інстанції, що зумовлено необхідністю збалансувати у судовому рішенні інтереси приватних осіб та суспільні інтереси.

Таким чином, з урахуванням конституційного закріплення існування в Україні суду присяжних вважається, що обговорення зазначеної проблематики повинно йти в напрямі визначення особливостей та деталізації процесу створення та функціонування суду присяжних для подальшого відображення у законодавстві України, а не висловлення „за” чи „проти”  існування такого інституту в Україні. Слід акцентувати увагу на механізмі реалізації вказаних вище положень Конституції України та Закону України “Про судоустрій України”.

Слідуючи нормам, закріпленим Конституцією України, держава повинна забезпечити громадянам їх право на участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних. Під конституційним правом народу на участь у здійсненні правосуддя слід розуміти надане та гарантоване державою, закріплене Основним законом та обов’язкове для виконавчих, законодавчих та судових органів державної влади суб’єктивне політичне право громадянина України у встановлених законом формах бути діючим учасником відправлення правосуддя.

У Комітеті з питань правової політики знаходиться на розгляді проект закону "Про внесення змін до деяких законів України (щодо розширення участі народних засідателів у здійсненні правосуддя)" [12]. Законопроектом передбачається розширити можливості громадян у реалізації права на участь у здійсненні судочинства. Пропонується встановити народний контроль за судовими органами та зменшити можливість суддів зловживати своїм посадовим становищем, запобігти прийняттю ними  упереджених рішень на користь однієї із сторін. Зокрема, пропонується внести зміни до Цивільного процесуального і Кримінально-процесуального кодексів щодо надання право особам, які беруть участь у справі (учасникам процесу) в суді першої інстанції, подавати клопотання про залучення до розгляду справи народних засідателів.

В ході законодавчого врегулювання діяльності суду присяжних необхідно передбачити його використання лише в окремих категоріях кримінальних справ. Обвинувачений повинен мати право вибирати, чи його справу розглядатиме суд присяжних чи колегія професійних суддів. Функції присяжних мають бути відокремлені від функцій професійного судді. Присяжні вирішують у своєму вердикті лише питання юридичного факту, а професійний суддя на основі вердикту присяжних і норм кримінального права постановляє вирок.

Отже, вирішення цих питань на законодавчому рівні і впровадження в практику встановлених процедур дасть змогу посилити громадський контроль за діяльністю суддів та зменшити можливості упередженого вирішення справ на користь однієї із сторін, безпосередньо впливати на утвердження справедливого правосуддя.

Список літератури

1. Конституція України //Відомості Верховної Ради України, 28 липня 1996, № 30.
2. Маляренко В.Т. До питання про участь представників народу у здійсненні кримінального правосуддя // Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 6. — С 49.
3. Сірий М. Тенденції розвитку кримінального процесу України. //http:// www.rol.org.ua
4. Козлов Д. Судді права і судді факту. Або дещо про суд присяжних та можливості запровадження цього інституту в Україні// Юстиніан. — 2005. — №3.
5. Чубинский М.П. Борьба взглядовъ за и противъ суда присяжнихъ и реформаторскіе попытки въ этой области. — К., 1897. — 32с.
6. Кульчицький В., Сидорчук О. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864р. — Право України. — 2003. — № 6.
7. Юридична енциклопедія. — Київ. — 1999. — 2 том.
8. Канцір В. Проблеми запровадження інституту присяжних у національну систему правосуддя.//http://LawSchool.lviv.ua — 18.09.03.
9. Концепция судебной реформы в Российской Федерации. — Москва. — 1992г.
10. Закон України № 3018-ІІІ „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. // http:// www.rada.gov.ua
11. Указ № 361/2006 Президента України „Про схвалення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України” від 10 травня 2006р. //http:// www.rada.gov.ua
12. Проект закону України "Про внесення змін до деяких законів України (щодо розширення участі народних засідателів у здійсненні правосуддя)" (реєстр № 9195 від 3 березня 2006 р.) . //http:// www.liga.net

РЕЗЮМЕ

В статье рассматриваются вопросы реализации гражданами своего права на участие в отправлении правосудия. Анализируются нормы Конституции, законов и других нормативно-правовых актов.

SUMMARY

The article tackles the issues of realization of the citizens their right to participation in court proceedings. The norms of Constitution, laws and other normatively-legal acts are analysed.

Рекомендовано кафедрою кримінального процесу та криміналістики